Технологія фоторобіт Урок 19 Основні операції фотографування та їх послідовність.

Основні операції фотографування та їх послідовність.

ПРОЦЕС ФОТОГРАФУВАННЯ  

Вибір кадру. Одержання різкого зображення. 

Експонування. Поводження з апаратом при фотографуванні

Фотографування у вузькому смислі цього слова по­лягає в тому, що об’єктив проектує на фотопластинку або плівку, що знаходиться у темній камері, чітке оптичне зображення освітленого об’єкта фотографування протягом часу, необхідного для того, щоб подіяти на світлочутливий шар.

Безпосереднім результатом фотографування є приховане зображення, одержане у фотошарі, а кінцевою метою (після проявлення) — негатив, з якого можна надрукувати позитивне зображення, що найкраще відтворює об’єкт фотографування.

Крім виконання необхідних технологічних дій, зв’язаних з належним поводженням з фотоапаратом, кожне фотографування більшою чи меншою мірою вимагає від фотографа творчої діяльності по вибору об’єкта і його трактуванню (характер відтворення на знімку). Як простіший приклад того, як фотограф, маючи перед со­бою один і той самий об’єкт, може впливати на одер­жуваний результат, наводимо рис. 27.

Фотографування у широкому смислі слова, або процес фотографування, складається з таких послідовних стадій:

1)     вибір кадру;

2)     одержання різкого зображення;

3)     експонування (власне фотографування).

Добрі знімки — результат правильного виконання усіх стадій процесу.

Якщо кадр вибрано погано, знімок буде нецікавим, невиразним.

Незабезпечення різкості оптичного зображення призведе до того, що знімок вийде абсолютно нечітким або ж нечіткими будуть найважливіші його частини (в той час як неістотні деталі будуть чіткими).


Рис. 27. За бажанням можна зробити знімок «маленької» людини перед «великим» будинком, або, навпаки, «великої» людини перед «маленьким» будинком.

 

При неправильному експонуванні негатив буде або надто темним (передержка — світло діяло на фотошар довше, ніж потрібно), або надто світлим, без деталей (недодержка — світлове зображення не встигло достатньо подіяти на негативний матеріал).

Фотограф-початківець повинен навчитися впевнено володіти фотоапаратом і всіма елементами фотопроцесу, а це досягається практикою. З самого початку необхідно твердо засвоїти, що наперекір наївним уявлен­ням фотографує не сам по собі фотоапарат, а людина, що стоїть за ним, керує ним.

А) ВИБІР КАДРУ

Під кадром тут розуміється частина простору, предмет або частина його, що вибираються для фотографування, тобто те, що повинно вийти на знімку, скласти його зміст.

Вибір кадру включає: а) вибір об’єкта, б) відшукання точки фотографування, в) освітлення

 

ОБ’ЄКТ

Найважливіше при знімку — його зміст.

Форми нашої трудової, громадської діяльності, особистого життя, відпочинку настільки різноманітні, що кожний фотоаматор зустрічає безліч тем і об’єктів для фотографування. Від уміння вибрати найбільш істотне, цікаве з оточуючої дійсності залежить ідейно-художня цінність майбутнього знімка. Тут культурному і політично зростаючому радянському фотоаматору прийдуть на допомогу природні спостережливість і художній смак, що розвиваються у нього ще з шкільної парти.

При виборі об’єкта фотографування необхідно враховувати його зображувальні якості. Наприклад, мало приваблюватиме знімок, на якому між сірими площинами неба і зелені десь загубився основний об’єкт фо­тографування, що знаходиться дуже далеко, або знімок, перевантажений другорядними предметами, серед яких зір не відразу знайде головне, або знімок сюжета, що спокусив фотографа тільки своєю яскравістю барв, від якої у чорно-білому відтворенні не залишилось і сліду.

Виховуйте у собі вибірну здатність у виборі кадру - вміння виділити з оточуючої дійсності істотне, типове і уникайте потрапляння на знімок зайвих предметів, що розсіюють враження і не мають ніякого значення для розкриття теми. У цьому вам допоможе правильний вибір позиції для фотографування.

ТОЧКА ФОТОГРАФУВАННЯ

Чергове завдання, зв’язане з вибором кадру - позиція фотоапарата, або точка фотографування. Від точки фотографування залежить не тільки розмір предметів на негативі, крупний, середній або малий план (визначення того, як далеко необхідно стати від об’єкта, щоб він вмістився на знімку - що легко приходить з часом і практикою); від позиції апарата залежить і кут фото­графування, під яким фотограф (а потім і глядачі) дивляться на фотографований предмет.

Якщо це будівля, то її можна сфотографувати з будь- якої із чотирьох сторін або з будь-якого з чотирьох кутів: знизу — на рівні очей або зверху — з даху сусіднього високого будинку. Людину можна сфотографувати спереду (в анфас), збоку (в профіль) або з положення, середнього між цими двома (в три чверті).

Приклади впливу зміни точки і кута фотографування на зображувальне розв’язання кадру читачі знайдуть на рис. 28 і 29.


Рис. 28. Чотири знімки залізниці: а — вигляд збоку, фотоапарат на рівні рейок; б — вигляд зверху, апарат спрямовано вертикально вниз; в — вигляд вздовж рейок, апарат між рейками; г — побудова кадру по діагоналі.


Рис. 29. Два знімки натюрморту. Розміщення предметів, однакове в обох випадках, на лівому знімку здається непродуманим, а на правому — зображувально організованим.

Доцільно вибрана фотографувальна позиція допомагає виявити в об’єкті його характерні особливості. Вона значною мірою визначає різницю між цікавим і нецікавим знімком.

Проте не завжди легко розв’язати, яка точка фотографування є єдино правильною, найкращою. У таких випадках, якщо є можливість, сфотографуйте об’єкт з кількох приваблюючих вашу увагу точок.

Зрозуміло, при виборі позиції фотографування на натурі доводиться рахуватися з освітленням.

ОСВІТЛЕННЯ

Освітлення при фотографуванні відіграє важливу роль. Адже вся фотографія ґрунтується на дії світла. Предмети ми бачимо і можемо сфотографувати лише остільки, оскільки вони освітлені.

Освітлення у фотографії буває природне (денне, або сонячне) і штучне (електричне та інше).


Рис. 30. Таким буде об’єкт фотографування при різному положенні сонця

а — сонце позаду апарата, будівля пласка; б — сонце спереду апарата, будівля темна; в — сонце збоку і позаду апарата, будівля об’ємна.

 

Істотне значення для результатів фотографування має не лише сила світла, але й напрямленість його як відносно освітлювального предмета, так і до фотоапарата.

Тут можна навести кілька простих правил.

Ні в якому разі не можна допускати, щоб сонце сві­тило в об’єктив — це зіпсує негатив (на ньому утворить­ся туманна пляма, яка закриватиме зображення). Отже, сонце повинно знаходитись десь за спиною фотографа.

Проте, якщо сонце знаходиться безпосередньо поза­ду фотоапарата, приблизно на продовженні його оптич­ної осі (відносно об’єкта таке освітлення називається переднім), предмети на знімку будуть позбавлені тіней, будуть плоскими (рис. 30, а)

Як відомо, об’ємність, випуклість предметів тривимірного дійсного світу виявляються і передаються на плоскому фотознімку якраз завдяки поєднанню світел і тіней. А таке освітлення має місце при косому напрямі променів джерела світла (рис. 30, в). Отже, найбільш сприятливе освітлення для фотографування буває тоді, коли сонце знаходиться позаду фотоапарата, але трохи збоку, так, щоб тіні від предметів (або їх продовження) зустрічалися з напря­мом оптичної осі об’єктива під кутом близько 45° (рис. 31).

Освітлення під кутом, близьким до 45°,— найкраще, чи йде мова про портрет, чи про архітектуру, чи про пейзаж, чи про будь-який об’єм­ний предмет; воно загальноприйняте для будь-якого фотографування. Істотне відхилення можливе, іноді навіть необхідне при художніх або технічних фотографуваннях, але фотографу-початківцю свої перші знімки краще робити якраз при такому освітленні.

Рис. 31. Схема освітлення під кутом 45° до оптичної осі обєкта

У тих порівняно рідких випадках, коли за умовами фотографування сонце знаходиться десь спереду апарата (високо або збоку але не закрите об’єктом, необхідно на шляху безпосередніх сонячних променів (поза полем зору об’єктива) розмістити прикриття (навіс, стовбур дерева, книжку, головне вбрання, кришку касети) так, щоб передня лінза об’єктива виявилася у затінку.

Якщо сонце зовсім закрите об’єктом, то останній, не освітлюваний спереду, вийде надто темним, майже без деталей (рис. 30, в).

Сказане вище повного мірою відноситься і до роз­міщення джерел штучного світла.

Кожне фотографування по можливості починайте з попереднього всебічного огляду вибраного об’єкта.

 

Фотографуючи людину, ви можете повертати її відносно світла і апарата або змінювати положення ЇЇ. Працюючи з джерелом штучного світла, ви також можете переміщувати його. При фотографуванні нерухомої натури (будівля, пейзаж) ви зв’язані більше; можна вибрати погоду і час дня, але на технічну якість і виразність знімка найбільше впливають точка і кут фотографування (навіть незначний поворот об’єктива вбік видаляє з поля зору апарата одні предмети і охоплює інші).

Вибравши об’єкт, точку фотографування і освітлен­ня, а також вирішивши, яким буде формат знімка — горизонтальним чи вертикальним, перевірте, чи співпадає намічений вами на натурі кадр з тим, який ви бачите у видошукачі, і, якщо потрібно, внесіть поправки в положення фотоапарата. При цьому завжди намагайтесь якомога повніше, доцільніше використати площу негатива, без потреби не здрібнюйте зображення і не залишайте по боках дуже багато пустого місця.

 

Б) ОДЕРЖАННЯ РІЗКОГО ЗОБРАЖЕННЯ

Світлове зображення об’єкта фотографування, яке проектується об’єктивом на пластинку або плівку, повинно бути різким (нечіткий негатив безнадійно зіпсований). Під різкістю зображення розуміється різкість контурів його складових частин, чіткість ліній, що його утворюють (тільки не контраст між світлом і тінню).

Одержання чіткого зображення складається з двох операцій: наведення на різкість і діафрагмування об’єктива.

 

НАВЕДЕННЯ НА РІЗКІСТЬ

Оптичне зображення стає різким тоді, коли віддаль між об’єктивом і площиною світлочутливого шару відповідає віддалі між об’єктивом і предметом фотографування. Найменша неточність абсолютно губить зо­браження, в чому легко переконатися по матовому склу фотоапарата.

Зміна віддалі між об’єктивом і фотошаром, або на­ведення на різкість 1 здійснюється в одних апаратах висуванням об’єктивної дошки з міхом (розтягнення міха), в інших — обертанням оправи об’єктива по спіралі. В апаратах третього типу наведення здійснюється обертанням передньої лінзи об’єктива (внаслідок чого змінюється фокусна віддаль об’єктива; результат наведення той самий).

Відповідно до конструкції фотоапарата і умов фотографування для наведення на різкість використовується один з трьох пристроїв: 1) матове скло (зорове наведення); 2) шкала метражу — після визначення (окомірно, кроками, рулеткою) віддалі до фотографованого предмета; 3) оптичний далекомір.2

Залежно від відстані між фотоапаратом і об’єктом фотографування для наведення на різкість вибирається один з трьох орієнтирів: а) безмежність, б) безпосередньо сам об’єкт, в) деяка умовна дистанція, яку назвемо проміжною.

Встановлення на безмежність. Якщо фотографований предмет (або предмети) знаходяться далі визначеної для кожного об’єктива віддалі, позначеної останнім числом шкали метражу (це може бути, наприклад, 10, 20, 30м), покажчик шкали необхідно встановити на останню поділку — безмежність. Тоді усі віддалені предмети, як би далеко від апарата вони не знаходились, на негативі будуть різкими. Приклад такого фотографування— віддалений пейзаж.

Наведення на об’єкт фотографування. Якщо фотографований предмет (або предмети) розміщений поблизу від фотоапарата і, крім того, приблизно в одній площині, паралельній задній стінці камери, на різкість необхідно навести за найістотнішою частиною об’єкта (наприклад, по очах людини), і тоді він вийде чітким. Загс предмети, що знаходяться ближче або далі, порів­нюючи з ним, коли б вони входили в знімок, вийшли б більшою чи меншою мірою нерізкими.

ГЛИБИНА РІЗКО ЗОБРАЖУВАЛЬНОГО ПРОСТОРУ (або скорочено глибина різкості) дає можливість одночасно одержувати різке зображення предметів різно-віддалених від фотоапарата.

ДІАФРАГМУВАННЯ основне призначення: збільшувати глибину різко зображувального простору.

Чим більший діючий отвір об’єктива тим менша глибина різкості і навпаки. на пряму від діафрагмування залежить видержка чим більша діафрагма тим менша потрібна видержка для експонування.

В) ЕКСПОНУВАННЯ

Фотографування завершує експонування — освітлення світлочутливого шару зображенням, яке проектується об’єктивом. Експонування відбувається в результаті роботи затвора, що відкриває світловим променям доступ до пластинки або плівки на той чи інший проміжок часу, що називається витримкою.

ЕКСПОЗИЦІЯ

Кількість освітлення, яке при експонуванні одержує фотошар, називається експозицією (математично вона виражається добутком освітленості на видержку).

Величина експозиції повинна бути достатньою для того, щоб у фотошарі утворилось приховане зображення фотографованого предмета аж до деталей в найменш освітлених його місцях (тінях). Від правильності екс­позиції головним чином і залежить успішний результат фотографування, правильне тоновідтворення об’єкта.

Нормально експонована пластинка або плівка після нормального проявлення перетворюється в нормальний негатив, його тональності відповідають (обернено) об’єкту фотографування, усі подробиці якого виразно видно.

Якщо експозиція була недостатньою, негатив буде недодержаним: дуже прозорий (світлий), надмірно кон­трастний, без деталей у прозорих місцях (тінях об’єкта фотографування).

У випадку надмірної експозиції негатив буде пере­держаним: надто темним (щільним), недостатньо кон­трастним (монотонним), темні його місця (світла об’єкта) позбавлені деталей.

Нормальна експозиція для кожного фотошару — величина постійна, що залежить від його світлочутливості. Регулюється вона яскравістю світлового зображення і тривалістю його дії: із збільшенням одного зменшується інше (вони обернено пропорціональні).

Слід відзначити, що в абсолютній точності експозиції немає необхідності: в чорно-білій фотографії можливий цілий ряд нормальних експозицій, які дають можливість одержувати негативи з правильним тоновідтворенням об’єкта. їх діапазон залежить від так званої фотографічної широти негативного матеріалу і від величини контрасту об’єкта фотографування. Проте по можливості необхідно залишатися в межах нормальних експозицій.

Очевидно, яскравість оптичного зображення (освітленість фотошару) перебуває у прямому зв’язку з яскравістю об’єкта фотографування. Завдання фотографа, правильно оцінивши яскравість об’єкта (тобто його підбивальну здатність і освітленість), визначити необхідну при ній видержку.

Розв’язати це завдання не так просто, як на перший погляд може здатися. Справа в тому, що наш зір оцінює не яскравості, а контрасти.

Внаслідок цього визначити окомірно порівняльну інтенсивність (силу) освітленості майже неможливо, оскільки між зоровою яскравістю і фотографічною актинічністю різних видів освітлення є значна різниця. По- перше, око, легко пристосовуючись до найрізноманітніших за інтенсивністю освітлень, сприймає дуже слабкі інтенсивності як значно сильніші. По-друге, кольоровий скла різних родів освітлення неоднаковий. Нарешті, чутливість негативних матеріалів до тих чи інших промінів спектра не відповідає чутливості до них очей: на фотошар найсильніше діють промені синьо-фіолетові і ультрафіолетові, разом з тим перші здаються для ока най темнішими, а другі зовсім не сприймаються очима.